Сел. Благодатне
Маленькою цяточкою на карті Зміївського району лежить мальовниче село з чудовою назвою-Благодатне.
Тут виросло не одне покоління прекрасних трудівників.
А починалося все так: до 1932 року на землях хутора Благодатний жили переселенці із села Малинівка Чугуївського району .Хутір складався з двох вулиць (нині Гвардійська і Урожайна).
На цих вулицях стояли старенькі селянські хатки і клуні, в яких жили селяни.
Підсобне господарство в Благодатному було організовано в 1933 році Роганським Військовим Авіаційним училищем льотчиків на полігонних землях.
В 1937 році підсобне господарство перейшло до Чугуївського Військового Авіаційного училища льотчиків.(в.ч..77906).
Пахотних земель було до
Корови були безпородні, вівці грубошерстні. З перших днів заснування господарства покращена порода тварин.
Були завезені бугаї симентальської породи, свині - великої білої породи породи «Прекос».(Тонкорунні).
З 1936 року розпочалося будівництво ферм, контори, клубу, школи, молочного цеху, хлібопекарні, маслобійні, будинку для директора господарства (по в. Врожайній).Пізніше почали будувати свинарник і вівчарик.
Головним завданням підсобного господарства було забезпечення льотчиків льотного училища, а також інших представників авіаційного полку в\ч 77906, свіжими овочами, м’ясом , молоком , молочними продуктами, які виробляли на молочній фермі, а саме : сир «Бактейн» сметану, кефір, сироватку, і морозиво. Майстром молочного цеху був ветеран праці і учасник Великої Вітчизняної війни Лега Іван Васильович.
На період сільськогосподарських робіт все лягало на плечі селян, тому що з механізованої техніки було тільки 5 тракторів і 2 автомашини. Для допомоги, на період збирання врожаю приходили робітники з інших ближніх сіл, з якими розраховувалися сіном. Агрономом на той час був Маляр , військовослужбовець в\ч 77906 , а бригадиром польоводства постійним і незмінним до війни, Сірик Андрій Гнатович. За час його правління на землях господарства вирощували найбільші кавуни, які виставлялись на сільськогосподарських виставках в м.. Харкові.
Роботи було багато, а труднощів ще більше. Хліб збирали кіньми, вручну в’язали снопи і складали в скирди, молотили молотаркою, яку обслуговувало 25 чоловік.
Тварин годували дуже добре. Надої молока збільшувалися. На той час передовою дояркою була Нікітенко Єфросинія Терентіївна, яка надоювала по
Обов’язки по плану, щорічно виконувалися незважаючи на всі труднощі в роботі. Восени збирали врожай не тільки робітники, а й домогосподарки, учні школи, керівництво господарства. Зерно з току носили мішками на горище і робили все це після роботи, вечорами, не рахуючись з часом.
Підсобне господарство регулярно виконувало плани і було першим з 32 господарств, за що не одноразово відзначались у генерала Шеремета Люди працювали чесно, віддано, з вогником. Благодатне тричі брало участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в м. Москві. І до сьогодні благодатці пам’ятають і пишаються: бригадиром тваринництва Шмаровим Данилом Григоровичем ,який почав працювати з 1937 року. Бригадиром польоводства Серіком Андрієм Гнатовичем, який був у господарстві з 1933 року, доярками: Яковенко Олександрою, Онищенко Надією, Черв’як Марією, Нікітенко Єфросинією, телятниками: Вірченко В.М, Бондаренко М.Т. Лєбєдєвою В.Н., свинарками: Дикою В.Н., Збукаревою Є.М., Жарко Н.Т., Колотило Д.І., конюхом: Костенко Ф. У., медичною сестрою: Вишнею О.С., бригадиром тракторної бригади: Шинкарьовим С.А., та трактористами: Колесник В.П., Жирко І.І, Погорєловим І.А.
Сторінка 1941-1945 рік
Але 22 червня 1941 року мирна праця людей була перервана страшною звісткою. . Спекотного червневого дня 1941 року із хутора Благодатний пішли на війну солдати.
Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років, її мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.
Гордістю за свого батька, учасника Великої Вітчизняної війни Піддубного Максима Карповича, сповнені слова його сина, Піддубного Леоніда Максимовича. Ось що він розповів.
С каждым годом все дальше и дальше удаляет нас время от тех суровых событий истории, когда на нашу землю ступила нога оккупанта. И с каждым годом все меньше и меньше остается свидетелей той кровопролитной Великой Отечественной войны.
В школьные годы я слушал от отца биографические страницы его жизни. Родился Поддубный Михаил Карпович в с. Моспаново Чугуевского уезда Харьковской губернии в год начала Первой мировой войны-
В первые годы войны 24.06.41г. был призван по мобилизации на защиту страны от немецкофашистских захватчиков. В составе 56-й Иркутско-Пинской дивизии 18 армии отец участвовал в освобождении городов Северного Кавказа, Майкопа, Новосибирска. Это были тяжелые дни для нашей Родины.
Враг рвался к стратегическим запасам Кавказа и Каспийского моря. Отечественные бои велись за каждую высоту гор, за каждую пядь земли. Не было возможности доставить боеприпасы на позиции, продовольствие. За 1943 год отец был ранен несколько раз .Одно тяжелое ранение вывело его на длительное время из строя. В этих сражениях он потерял много боевых товарищей, с которыми плечом к плечу освобождал нашу Родину.
За проявленный героизм он был награжден медалями За отвагу , двумя орденами: Красной звезды, за освобождение Кавказа. После в возвращение из госпиталя, он был назначен начальником эшелона по переправке техники из США через границу с Ираном в Армению и дальше в помощь фронту к нашим западным границам.
Война для моего отца закончилась в ноябре 1945 года. После возвращения он активно участвовал в восстановлении народного хозяйства страны: работал в родном с. Моспаново. В 1963 году наша семья переехала в пос. Благодатный. Отец работал в трудовом коллективе совхоза помощником агронома. В начале 70-х годов, он вместе с испытательным отрядом с Харьковского тракторного завода, осваивал и испытывал новую технику: трактора Т-150 и Т-150 К. На протяжении всех этих лет активно участвовал в общественной жизни совхоза. Был бессменным председателем охотколлектива района. Участвовал в жизни школы, был почетным пионером. Встречался со своими боевыми товарищами и говорил: Старость меня дома не застанет. Были постоянные встречи с ветеранами 18 армии, гвардейской Иркутско- Пинской дивизии в Харькове, Новороссийске, Краснодаре. Проводил воспитательно-патриотическую работу в школах района, профтехучилищах г. Харькова.
Я, горжусь тем, что мой отец, Поддубный Максим Карпович, защищал нашу Родину, был патриотом своего отечества, настоящим человеком.
Найдорожчою нагородою для всіх учасників Великої Вітчизняної війни була медаль «За відвагу», як нею дорожили бійці. Майже всі наші земляки нагороджені цією медаллю. А 9 травня 1945 року на Червоній площі в Москві під бій барабанів глухо ударялися один об один, і об каміння мостової древки ворожих знамен. В одній із таких шеренг був і наш земляк, Прощин Іван , яким ми молоде покоління пишаємося.
Нікому не випадало і хай більше не випадає такої важкої долі. І доки живуть на землі люди, вони будуть пам’ятати тебе, Солдат, адже час має дивовижні якості: він лікує рани і мирить ворогів, спресовує роки в миттєвості, а миттєвості залишає у пам’яті людини на віки.
Сторінка 1945-1980 рік
Господарство зазнало великих збитків. Але селяни намагалися працювати з усіх сил. Обов’язки по надою молока, вирощуванню хліба, поставі м’яса виконувалися, незважаючи на всі труднощі в роботі.
Восени збирати врожай селянам допомагали школярі, домогосподарки, керівництво господарства. Треба було вчасно встигнути заготовити сіно, і скласти його в копиці, пересортувати зерно і перенести його з току в зерносховище .А робили це вручну, мішками після основної роботи з 20 години вечора , до 12 години ночі, не рахуючись з часом.
Добре працювали всі, але по переду була молодь. Для підняття духу випускали стіннівки, була створена художня самодіяльність.
До кожного свята своїми силами готували концерти, ставили такі популярні п’єси «Наталка Полтавка», «Пошились в дурні» Їздили з концертами до ближніх сіл: Моспаново, Андріївка, Скрипаї, Шелудьківка.
Пізніше підсобне господарство було реорганізоване в радгосп «Благодатний», який було передано до відділу Київського Військового округу. Очолив Його Горбатий Абрам Маркович, а керівником будівництва був Маковський Олександр Йосипович, який пізніше став директором і пропрацював 12 років.
Розпочинається велике будівництво житла для селян. Всі будинки було побудовано за рахунок держави, житло надавалося безкоштовно. Було побудовано 5 вулиць, а на старих вулицях побудовано нові будинки. Будувались нові гуртожитки, їх було уже три. Побудована нова контора, магазин, школа в якій зараз навчаємося.
Збудували ще нову ферму на 500 голів, тваринницькі літні двори для молодняка великої рогатої худоби, та для клорів. Маточників –свинарників на 400 голів, відкормочників – на 8000 голів, кормоцех, зерносховище, пробиті нові скважини глибинні, і проведений по вулицям водопровід, прокладено асфальтовану дорогу до радгоспу «шебелінський».
Заасфальтовано головні вулиці села: Урожайна, та Гвардійська, Багато молоді проживало в селі. Техніки було багато. Збирали високі врожаї зернових. Радгосп став «Міліонером».
В 1950 році господарство перейшло до Київського Військового округу. А в 1960 році підсобне господарство було реорганізовано в військовий радгосп «Чугуївський» , а пізніше в радгосп « Благодатний».
З 1959 року, коли було призначено директором Горбатого А.М. в радгоспі розпочинається велике будівництво ферм, свинарників, зерносховищ , тваринницьких дворів для молодняку, будується житло для людей, з’являються нові вулиці: 1 Травня, Ювілейна, Жовтнева, Перемоги, Комсомольська. Прокладається асфальтована дорога до радгоспу «Шебелинський»,всі вулиці села також асфальтуються.
Будується новий магазин , контора, їдальня. З 1947 року в селі працює початкова школа, керівником якої протягом багатьох років був капітан у відставці, вчитель за фахом і покликанням Свячений Сергій Григорович, а під його керівництвом працювала ще одна вчителька : Бородай Наталія Олександрівна. Класи були комбіновані 1-3 і 2-4. Діти які закінчували початкову школу, продовжували навчання у сусідських селах: Андріївці, Скрипаях, Шелудьківці, Моспаново. До цих шкіл добиралися пішки і залишалися тут на цілий тиждень. Жили учні на квартирах вищезгаданих сіл. Пізніше, у 1969 році в приміщенні колишнього гуртожитку було відкрито восьмирічну школу, яка існує і по сьогоднішній день.
Сторінка 1981-2000 роки.
Військовий радгосп «Благодатний» очолив молодий, енергійний директор, Бережний М.Є.
Село наше красиве і квітуче має назву «Благодатне». Але все ж справжньою його окрасою є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, вони скромні і працьовиті. Вони засівали і обробляли поля, збирали гарні врожаї.
Найдорожча цінність нашого села – це землі, які оточують Благодатне з усіх сторін і мають площу 5.5 тис гектарів.
На 1981 рік всі землі засівались і оброблялись. Але найбільше зібрали зернових в 1986-1988 роках. Було зібрано 12 тис. тон зерна на 1 тис. 600 тон сонячника.
В радгоспі налічувалося більше 100 одиниць техніки на зміну 30 ти комбайнам «Нива» були куплені 19 потужних комбайнів «Дон» - 1500, також були різні марки тракторів.
Але наші люди не тільки засівали та вирощували хліб, вони давали державі молоко та м’ясо. На 01. 01.1982 року в радгоспі було 7 тис. голів свиней, 3 тисячі голів великої рогатої худоби. Три рази радгосп отримував високу нагороду – перехідний Червоний прапор.
Нагороди отримували і люди: доярки , телятниці, свинарки, трактористи, комбайнери, водії. Це були ордена і медалі, цінні подарунки, екскурсії до інших міст, до моря.
Не стояло на місці і будівництво. В 1981 році продовжили роботу по асфальтуванню доріг по селищу Благодатне.
Збудували 3 свинарники для вирощування молодняка свиней на 1200 голів.
Було побудовано три чотирьохрядних корівника на 400 голів кожний, де планувалося розведення великої рогатої худоби.
Добудували дитячий садок. Побудували два – 16 – ти, квартирних будинки.
І це все заслуга людей , які працювали зранку до ночі, не жаліючи сил та здоров’я, а також директора радгоспу Бережного Миколи Єгоровича, який любив землю, вмів розмовляти з пшеничними колосками, посміхатись сонячнику та дбати про людей. На той час в радгоспі було 330 робочих місць, але робочої сили не хватало, людей запрошували на роботу із Західної України, а влітку працювали учні .Вони пасли корів та овець.
Воїни інтернаціоналісти селища «Благодатний».
Не можна не згадати наших воїнів – афганців.
Коли їх батьки вирощували хліб, давали державі молоко і м'ясо, ці юні хлопці були призвані виконувати свій інтернаціональний обов’язок в Демократичній Республіці Афганістан.
Це: Нікітенко Сергій Вікторович
Овсянніков Ігор Євгенович
Альков Віталій Олексійович
Вороненко Володимир Вікторович
Падогов Ігор Володимирович
Престинський Борис Миколайович.
Але всі вони живі і здорові повернулися додому, отримали по 10-13 нагород.
Падогов Ігор Володимирович нагороджений орденом Червоної Зірки.
Після повернення з армії ці юнаки залишилися працювати в рідному селі.
В нашій школі зібрано багато матеріалу і фотографій цих воїнів. І кожного року 15 лютого ми вшановуємо пам’ять воїнів – інтернаціоналістів.
Ліквідатори ЧАЕС села «Благодатне».
Страшною трагедією для всієї України була аварія на Чорнобильській атомній станції.
Ліквідаторами цієї страшної аварії були також два наші односельці: Дрозд Віктор Петрович, Кащук Сергій Петрович.
Які по 6 місяців відпрацювали на ліквідації ЧАЕС, і працювали в радгоспі водіями.
Наші люди не тільки вміли гарно працювати, вони ще красиво і талановито відпочивали.
Без виступу ансамблю «Барвінок», який очолювала Рак І.М. жодного свята не відбувалося в селі. Зі своїми концертами ансамбль неодноразово їздив до м. Харкова.
Село Благодатне
УДК 37.037
ББК 74.200.585.4
СЕЛО БЛАГОДАТНЕ
Рухаючись на схід від Слобожанського, можна потрапити до мальовничого селища з чудовою назвою Благодатне, яке маленькою цяточкою лежить на карті Зміївського району. До 1932 року на землях хутора Благодатний жили переселенці із села Малинівка Чугуївського району. Хутір складався з двох вулиць, на яких стояли старенькі селянські хатки і клуні, в яких жили селяни. Господарство в Благодатному було організовано 1933 року Роганським військовим авіаційним училищем льотчиків на полігонних землях. Пахотних земель було до 1500 га, все інше цілина, на якій косили сіно. Люди тримали корів, овець, волів, свиней, птахів. З перших днів заснування господарства велася робота над покращенням порід тварин. Були завезені корови симентальської породи, вівці великої білої породи «Прекос» (тонкорунні). З 1936 року розпочалося будівництво ферм, контори, клубу, школи, молочного цеху, хлібопекарні, олійниці. Пізніше почали будувати свинарник і вівчарник. 1937 року підсобне господарство перейшло до Чугуївського військового авіаційного училища льотчиків (в/ч № 77906). Головним завданням підсобного господарства було забезпечення курсантів льотного училища та військовослужбовців авіаційного полку свіжими овочами, м’ясом, молочними продуктами.
На землях господарства вирощували найбільші кавуни, які виставлялись на сільськогосподарських виставках у Харкові. Хліб збирали кіньми, вручну в’язали снопи і складали в скирди, молотили молотаркою. Підсобне господарство було першим з 32 господарств району, тричі брало участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. У роки Другої світової війни більше 80 мешканців Благодатного стали воїнами, на жаль, більше половини з них не повернулися в рідні краї. У роки війни село було окуповане. Після звільнення почались роботи по відновленню господарства. З 1947 року в селі почала працювати початкова школа, у 1968 – в приміщенні колишнього гуртожитку було відкрито восьмирічну школу. 1950 року господарство було підпорядковане Київському військовому округу. Через 10 років реорганізовано в військовий радгосп «Чугуївський», а пізніше в радгосп «Благодатний». З 1959 року в радгоспі розпочинається велике будівництво ферм, свинарників, зерносховищ, і тваринницьких дворів для молодняку, будується житло для людей, з’являються нові вулиці. У 1980–2000 роках радгосп «Благодатний» був одним із найкращих військових радгоспів. У ці ж роки відкрили дитячий садок, побудували житлові будинки. Найдорожча цінність села – це землі, які оточують Благодатне з усіх сторін.
Посилання на цю статтю: Село Благодатне // История Змиевского края. Змиев. 01.06.2021. URL: https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-420
Дререло: Краєзнавчі шляхи Слобожанщини: Збірник інформаційно-методичних матеріалів. Х. 2019. Вип. ХІІ. С. 54–55.
