Серед інших багатств, якими дано володіти людині, найцінніше - це земля. Від того, як бережемо її, наскільки вміло, дбайливо господарюємо на ній, у величезній мірі залежить наш добробут. Земельні ресурси у виробничому потенціалі агропромислового комплексу відіграють різноманітну роль. У сільському господарстві земельні угіддя виступають предметом і засобом праці.
Сільськогосподарські підприємства обробляють тисячі гектарів ріллі. При цьому їм завжди не вистачає достатніх площ, де можна було б розвинути рентабельне господарство – тому вони йдуть на порушення законодавства, розорюючи сінокоси, пасовища тощо.
На жаль, зростають масштаби незаконної оранки ділянок цілини – пасовищ, сінокосів, лук та навіть непридатних земель на схилах і днищах балок. Кількість таких ділянок вимірюється багатьма тисячами одиниць і десятками тисяч гектарів. Укриті природною рослинністю береги річок, схили й балки – це останні острівці живої природи серед безкраїх полів.
До ділянок ріллі не належать сіножаті та пасовища, вони повинні використовуватися для сінокосіння і випасання худоби. Використання цих земель з метою розорювання та засівання, наприклад, олійних культур, суперечить статусу цих сільськогосподарських угідь. Отже, будь-яка природна екосистема має бути збережена!
Згідно зі статтею 19 Земельного Кодексу України, статтею 12 Закону України «Про охорону земель» до повноважень селищних рад у галузі охорони земель також входить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.
Закон України «Про землеустрій» визначає, що землеустрій повинен враховувати питання охорони земель і екологічні фактори.
В статтях 36, 37 Закону України «Про охорону земель» визначено, що власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов’язані здійснювати заходи щодо охорони родючості грунтів, передбачені чинним законодавством. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей та пасовищ. Охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості грунтів. Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обгрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статей 35, 56 Закону України «Про охорону земель», статті 211 Земельного Кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності повинні дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України. Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. Водночас застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди в повному обсязі, заподіяної земельним ресурсам.
Збереження земель – це питання не лише охорони природи, але й майбутнього виживання українців. Тому, ми зобов’язані берегти свою землю, як основне національне багатство українського народу.
