Лиман – мальовниче, сучасне село з красивими доглянутими вулицями, провулками, навіть є площа Покровська. Але, чи не найдовшій вулиці Охотничій , в хаті , на самій околиці проживає Сологуб Марія Іванівна, яка 14 квітня цього року святкує свій ювілей – 100 років. Цілий вік!!!!!

Народилася Марійка в селянській родині, де тато і мама працювали в колгоспі, а її дитинство пройшло на березі мальовничого озера Чайки, де підлітком пасла коней.

Навчалась в початковій школі кілька класів – от і вся наука.

Війна перекреслила мирне життя односельців. Згадує з сумом ті роки, адже довилось побувати в німецькі неволі.

Після перемоги життя Марії було наповнене тими змінами, якими жила вся країна і її родина.

 Працювала в Харкові на заводі – мотальницею. Була вправною робітницею, мала від начальства нагороди.

 Молода, струнка та вродлива Марія, покохала  молодого хлопця Семена і в 1950 році вони взяли шлюб. Перші роки спільного життя проживали і працювали в  будинку відпочинку ім. Орджонікідзе ( зараз «Ялинка»). До речі Семен Михайлович був вправним фотографом і численні сімейні фото в альбомах в хронологічному порядку – його заслуга.

Згодом повернулися до Лиману і починають в 1961 році будувати своє сімейне «гніздо». Не дивно, що будинок виріс на вулиці крайнім, адже який краєвид навколо: ліс, в кінці городу луки і озеро Комишувате.

 У 1955 році народилася донька Галя, а в 1957 році син Михайло. Марія Іванівна  більше ніде не працювала, зате вдома було чимале господарство: дві корови, свині, кури, індики, а для гусей справжня воля. Господарка показала подушки та ковдри з гусячого пуху – м’які та теплі. Були і теплиці – всюди відчувались її вправні руки, які давали всьому лад.

Семен Михайлович працював в радгоспі «Лиманський» водієм, а далі перейшов в тваринництво – на відгодівельному відділенні роздавав корми.

 В сім’ї панував лад і спокій,  мабуть тому, що над подвір’ям був добрий знак. Саме біля їхнього двору, давним - давно звили гніздо лелеки на стовпі, і щовесни повертаючись до свого гнізда ,  обіцяли сім’ї щасливого буття.

Підростали діти. В 1963 році до школи пішла Галя, через рік – Мишко. Діти виросли . Галя після школи пішла працювати швачкою, Михайла чекала армія і подальше доросле життя.  На даний  час проживає за межами України.

Семена Михайловича не стало в 2000 році. Зрозуміло, що Марія Іванівна, сумує за своєю половинкою, всі роки одинокого життя. Але ж діти та онуки завжди поряд. А ще, Марія Іванівна має жалісливе серце, вона підібрала кинутих на смітнику двох маленьких цуценят. Вони схожі між собою, як дві краплі води і вже шістнадцять років віддано охороняють її подвір’я та господарку. До речі п’ятнадцять років прожив півник, якого мало не заклювали дорослі кури , коли він був іще курчатком, Марія Іванівна вилікувала його і він став настільки ручним, що навіть подавав «ку-ку-рі-ку», коли губилась хазяйка. Справді добра душа у Марії Іванівни.

Ювілярка,  у свої 100 років,  не схожа на немічну та стареньку бабусю. У веранді безліч квітів, які теж « в роках », у кімнатах на стінах картини і , що головне, жодного слова про те, що важко жити.

Марія Іванівна живе в ногу з сучасним життям: вона спілкується з донькою та сином по мобільному телефоні . Галю вважає своїм не замінним «лікарем» , адже пігулки та мазі допомагають долати вікові «хворості».

Ювілярка багата бабуся: має п’ять онуків та п’ять правнуків.

Ювілей Марії Іванівни – це свято для всієї нашої громади. День народження саме милої, мудрої та найстарішої жінки в селі.

Не кожній людині в такі роки дано бути настільки щирою, з таким вогником в очах, з милою усмішкою на вустах, говірливою, де в кожному слові відчувається мудрість і величезне бажання ще пожити…….

Хай стелиться доля через все життя

Лише добром для доброї людини.

На довгий вік, на довгії літа,

На шану від людей й тепло родини.

З ювілеєм від імені всієї громади привітали Марію Іванівну заступник Слобожанського селищного голови Олена Тимченко, секретар ради Галина Куценко та староста с. Лиман Олександр Бутко.

З ювілеєєм шановна наша Марія Іванівна !