«Довідник безбар’єрності» створено за ініціативою першої леді Олени Зеленської, у ньому міститься спеціальний розділ з порадами, як діяти у воєнний час.
На основі правил підтримки від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз, розроблених разом з Міністерством освіти і науки України, та рекомендацій психологині Наталі Акульшиної розповідається, як допомогти дитині адаптуватися в тимчасовому житлі:
1. Дитині важливо сказати: «Ми робимо все можливе, щоби ти був у безпеці. Щоб ми були у безпеці. Наразі ми перебуваємо саме в такому місці. Зараз будемо знайомитися з нашим новим будинком. Він не схожий на той, у якому ми жили. Я не знаю, чи сподобається він нам. Але ми зможемо зробити його нашим».
2. Поговоріть про тварин, у яких будинок завжди із собою. Це равлик, краб… Де б ця тварина не була – вона вдома. «Уяви, що ти равлик – зроби «чік-чірік» – я в будиночку. Ми з тобою як равлики. Наш будинок завжди всередині (доторкніться до серця). А до іншого ми з тобою звикнемо. Люблю тебе! У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були!»
3. Я готова тебе вислухати. Дитині важливо відчувати опору. Перша опора – це дотик (частіше торкайтеся дитини). Друга – ваш погляд. Третя – голос. Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це нормальні реакції. Будь ласка, якщо дитина ниє, скаржиться, слухайте її не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість спертися на ваше терпіння та розуміння.
4. У цей момент важливо, щоб ваш голос був стійким і впевненим. Реакції дитини можуть бути різними. Важливо бути готовими до того, що вона розплачеться і скаже, що не хоче залишатися в будинку – тут немає друзів та іграшок, до яких вона звикла. Підтримуйте її почуття. «Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що з нами це трапилось. Якби я могла, я б усе зробила, щоби війна закінчилася і все було як і раніше. Дивись, який ти герой. Ти нам так допомагав. І був таким сміливим. Зараз нам важлива твоя допомога, щоби ми були в безпечному місці. Поки ми матимемо тимчасовий будинок. А потім ми повернемось до нас додому. Я тебе дуже люблю. І ми обов’язково впораємося».
5. Запитуйте усе, що хочете знати. Якщо це можливо, спитайте: «Що б ти хотів взяти з дому до іншого будинку?» На запитання дитини: «Ми тут назавжди?», важливо відповісти, що ви не знаєте наскільки.
– «Доки не стане безпечно».
– Я не побачу моїх друзів?
– Я впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм телефонувати та писати. А ще в тебе неодмінно з’являться нові. У тебе будуть і старі й нові друзі.
6. Якщо батько дитини залишається, скажіть: «Ми їдемо з тобою вдвох, тато приєднається, як тільки зможе. Чи ми до нього повернемося. Тато робитиме все можливе, щоб скоріше бути з тобою. Бо ти його сонечко. І він тебе дуже любить. Наша любов буде з ним. А його – з нами».
7. Запропонуйте встановити правила. «Зараз дуже важливо, щоб ти нам у всьому допомагав. Ти робитимеш те, про що ми тебе просимо. Будеш поруч, нікуди не тікатимеш. Ні з ким чужим не підеш. Постараєшся не вередувати. Нам не завжди буде зручно на новому місці, але ми точно впораємося. Домовились? (важливо у цей момент потиснути дитині руку) Дякую! Я знала, що на тебе можна покластися».
8. Дайте дитині доручення, яке вона здужає. Наприклад, стежити за квітами, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати. Дитині важливо чути: «Дякую за те, що допомагаєш нам. Я бачу, як тобі складно, але ти справляєшся».
9. Якщо є щось, що ви робили регулярно, обов’язково це виконуйте. Читайте казку перед сном, співайте пісні, обійматеся, вимовляйте слова, які звичні для дитини, секретні слова вашої сім’ї. Це дасть малечі відчуття стабільності.
Джерело: Офіційний веб-сайт Харківської обласної військової адміністрації - https://kharkivoda.gov.ua/news/120705
